Важніші події треба зберігати для нащадків і записувати їх. Іван Филипчак
Добромиль – типове галицьке містечко лежить недалеко від Перемишля, на самісінькому заході нинішньої України, поруч із кордоном, в оточеній пагорбами долині невеликої річки Вирви, притоки Вігора, що належить до басейну Сяну, який впадає у Віслу. Довжина Вирви – 32 км., площа басейну – 183 км². Бере початок ця річка у північно – східних схилах Бескидів.
За 6 км. на південному сході від Добромиля , у долині річки Стривігор (інша назва Стрвяж), лівої притоки Дністра, знаходиться місто Хирів.
На південній стороні від Добромиля видно три лісисті вершини Підкарпаття, що розташувалися випуклою дугою. Вони входять до складу вододілу басейнів Вісли і Дніпра. Вершина, що знаходиться західніше - г. Ільма висотою 621м над рівнем моря. Висота середньої вершини, Монастирської (Чернечої), 564м. Між ними бере початок невеличка річечка Ясенька, ліва притока Кравчика (впадає у Вирву). У долині Ясеньки поміж пагорбами два села – Тернава і П’ятниці, а трохи далі знаходиться село Рожеве – колишня колонія Розенбург. На третій вершині, ближче до Хирова, на висоті 469м., збереглися руїни замку Гербуртів. Продовжує цю дугу на сході гора Радич (519 м.).
Північні вершини околиць Добромиля зайняли два кладовища – нове та старе, а також поля.
Від Добромиля до райцентру (Старого Самбора) – 24 км., до Львова – 115 км.
Загальна площа нашого міста 312,8 га.
Околиці були заселені ще з дуже давніх часів. Так, виявлені в сусідніх селах численні археологічні знахідки вказують, що в басейні Вирви вже в добу енеоліту (мідно – кам’яний вік) жила людина.
Перша письмова згадка про Добромиль датується 1374 роком, коли галицький господар Владислав Опольський передав ці землі родові Гербуртів.
У Добромильському повіті, як і повсюди в давній Україні, перші школи , правдоподібно, були засновані при катедрах та монастирях. Згодом організовувалися при православних та латинських храмах, а від XVII ст. і – при сільських.
Перша згадка про школу в Добромилі датується 1642 роком, коли 15 серпня Олександра з Фельштина Конєцпольська видала дарчу грамоту на землю, розміщення якої в документі окреслено як « грунт при Львівській вулиці». Школи при православних міських церквах повинні були діяти із заснуванням при них братств. У цьому ж 1642 році Олександра Конєцпольська дозволила утворити братство при церкві Зіслання св. Духа в Добромилі. Воно володіло полем під назвою Буянє з якого мало утримувати священика, школу, лікарню. У 1738 році єпископ передав це поле священику з умовою сплачувати братству щорічно по 6 польських злотих. Під 1690 рік згадані ще два добромильські братства при церкві св. Преображення (місто) і Різдва Богородиці (передмістя).
Таким чином школа в Добромилі постала у XVII столітті. Окрім того, приватно можна було здобути початкову освіту у місцевого єврея. Такий стан освіти фактично зберігся до кінця XVIII століття, часу входження Галичини у склад Австрійської імперії.
У Габсбургзьких володіннях загальна освіта населення була державною справою і пристосовувалася до назрілих суспільних потреб. Наприкінці 1774 року віденський уряд затвердив «Загальний шкільний статут для німецьких нормальних, головних і тривіальних шкіл у всіх спадкових землях». Цим документом запровадив принцип загальної обов’язкової шкільної повинності, а також встановив три паралельних типи народної школи: парафіяльну однокласну з рідною мовою навчання, трикласну (тривіальну), чотирикласну (нормальну) з німецькою мовою навчання.
За правління Йосифа ІІ проводилися регулярні переписи дітей відповідного віку, були посилені каральні санкції за порушення шкільної повинності: за невідвідування накладалися штрафи у вигляді грошової оплати або відробітків під час ремонту школи, неграмотних не дозволяли брати учнями в цехи. Уся сфера освіти була організована на нових засадах, за єдиними планами і підручниками. Так школа була задіяна у сферу державної компетенції. Таким чином, з кінця XVIII століття австрійську систему народної освіти почали вважати зразковою в Європі.
У 1780 році відбулася генеральна єпархіальна конгрегація. Вона ухвалила, що в кожній парафії має бути бакалавр, який « крім церковних послуг, має вчити української мови в школі, при церкві не тільки дітей священика, а й усіх парафіян». Наступного року Перемишльський єпископ Максиміліан Рилло розпорядився, щоб «священики своїх синів передусім української мови добре вчили, і лише потім до латинських шкіл віддавали». У зв’язку з цим швидко виникла низка так званих дяківок. Вони діяли при сільських церквах, єдиним вчителем, як правило був місцевий дяк, у хаті якого відбувалося навчання.
За монаршим декретом 1781 року у всіх містах і містечках обов’язковими були тривіальні (початкові школи), а тогочасна українська мова з 1787 року стала мовою навчання.
Незалежно від кількості учнів у тривіальній школі працював один учитель. Він навчав релігії, письма (каліграфії), читання, усного рахунку, основи читання німецькою мовою. Перші підручники, за якими навчалися діти у цих школах (буквар, катехизм, читанка), були видані церковнослов’янською мовою. Відповідно до державного розпорядження у 1786 році відкрито тривіальну школу в Добромилі. Навчання в ній було п’ятиденне (понеділок - п’ятниця) і тривало з 9 години ранку до третьої години дня. Кожної суботи учні мали одногодинне читання текстів Євангелія.
Певні зміни в шкільництві Добромильського краю відбулися в другій половині XIX століття. Новий шкільний закон, прийнятий після революції 1848 року, дозволяв учителям застосовувати досконаліші методи навчання. Із цією метою збільшився термін навчання на педагогічних курсах, де вивчали гігієну, фізику, природознавство, господарство, технологію, педагогіку, музику, гімнастику та інші дисципліни.
У справу поширення освіти активно втягнулися українські священики. Багато в цьому плані зробив Данило Гелітович, який 20 років ( з 1839 по 1859 рр.) був Добромильським деканом та одночасно інспектором народних шкіл.
У період з 1846 по 1852 рр. число шкіл у його деканаті зросло з 5 до 20, серед яких 16 були парафіяльними, а 4 – приватними. У 1865 р. завдяки подвижницькій діяльності місцевого мешканця Турнера було відкрито ще 12 народних шкіл, з яких 9 тривіальних, а 3 парафіяльні. Усього в Добромильському повіті наприкінці XIX століття діяло 17 шкіл, у яких навчалося близько 1400 дітей. В середньому одна школа припадала на 3058 осіб.
У самому Добромилі продовжувала діяти тривіальна школа, яку відвідувало 250 учнів. У 1880 – х роках уряд її реорганізував і утворив дві: чотирикласну для хлопців і трикласну для дівчат.
Значною подією в шкільному житті українців було відкриття в 1888 році при Перемишльській гімназії українських класів. Загальне керівництво ними уряд доручив відомому педагогу, письменнику і громадському діячу Григорієві Цеглинському. У 1888 – 1889 н.р. у першому класі там навчалося 46 учнів, семеро з них було з Добромильського повіту.
Згодом, коли число українських класів дійшло до 8, віденський уряд утворив повністю самостійну українську гімназію (294 учні), директором якої став Г. Цеглинський.
Після відновлення Польської держави і входження Галичини до її складу відомо, що в 1929 році в м. Добромилі було 2 школи і гімназія. Директором школи була полька Гадзінська. Школа була на той час семирічною, дівчата вчилися в окремому корпусі від хлопців. Школа для дівчат знаходилась в приміщенні теперішнього терапевтичного відділення лікарні. Школа для хлопців – в приміщенні теперішньої допоміжної школи – інтернату. Викладання проводилось на польській мові, але одночасно вивчалась українська граматика, читання. В молодших класах вивчали ще граматику, польську мову, малювання, співи, фізкультуру. Релігія вивчалась два рази на тиждень на польській мові. На той час парохом був отець Гораєцький. Навчання щодня починалось з молитви. В класах було до 40 учнів, серед них крім українців навчались поляки, євреї. Початкові класи вели вчителі Сувальд, Серединська.
В першому класі замість зошитів учні писали на чорній табличці (розміром приблизно 25 Х 40 см.) з прив`язаним до неї " рисіком". Запис на табличці стирався гумкою на другий день у школі. Починаючи з другого класу, учні писали в зошитах у клітинку і в лінійку, ручкою з пером і чорнилом.
В м. Добромилі ще функціонувала гімназія в приміщенні теперішньої допоміжної школи-інтернат (колишньої вечірньої школи). Учні, які бажали навчатись у гімназії, після шостого класу здавали іспити з математики і польської мови. Директором гімназії був Загаєвський. Форма одежі учнів у гімназії була темно – синього кольору: берет, спідниця для дівчат у вузьку складку, піджак. На рукаві була нашивка "№ 624 – це номер гімназії, а також полоски – нашивки: у молодших класах – сині, у старших – фіолетово-бордові. Носити шкільну форму у гімназії щодня було обов`язковим. Вчились тут протягом чотирьох років.
Подальшу долю західно – українських земель вирішив радянсько – німецький пакт про ненапад від 23 серпня 1939 року. Одним із його безпосередніх наслідків став поділ Польської держави.
Приєднання «по Сталінськи» дало змогу західним українцям ознайомитися з радянською системою, яка стала для них негативним досвідом, у результаті чого багато хто дійшов висновку ,що більшовицька влада – тоталітарна, антинаціональна.
Війна ще тривала, а у вересні 1944 року була заснована середня (десятирічна) школа в приміщенні теперішньої школи – інтернату.
В 1961 році Добромильську середню школу переведено в приміщення військових казарм, які були збудовані в 1953 році . В цьому ж році школі було ще додано приміщення колишнього будинку староства.
У 1986 році школі віддали ще колишній будинок тюрми на площі Ринок, яка існувала в Добромилі до 1963 року. Тут розміщено слюсарну, столярну та швейну майстерні, обладнано приміщення для обслуговуючих категорій для трудової діяльності. До 1993 року середній школі, як структурній одиниці, підлягала школа – інтернат, що по вулиці Галицькій 20. Спочатку тут навчались учні початкових класів, а в 1965 році ці класи було переведено в приміщення колишнього будинку староства. Приміщення школи – інтернату було реконструйовано під гуртожиток для учнів з навколишніх сіл.
Директорами Добромильської середньої школи були: з 1944 по 1947 рр. Шевченко,
З 1947 по 1954 рр. – Михайличенко, з 1954 по 1955 рр. Василенко, з 1955 по 1959 рр. Андрощук, з 1959 по 1965 рр. – Михайлик, з 1965 по 1991 рр. – Андрощук, з 1991 по 2015 рр. – Керницький Б.А., а з 2015 року – Керницький А.Б.
З 1986 року почали зараховувати до школи учнів, яким на перше вересня виповнилося 6 років. І з 1986 року створено в школі класи з поглибленим вивченням математики, починаючи з 9 – го класу.
25 грудня 2005 року уведено в експлуатацію новий корпус школи потужністю 280 учнівських місць, збудованого за програмою розвитку соціальної інфраструктури, при сприянні НАК « Нафтогаз Україна».
18 липня 2018 року рішенням сесії Старосамбірської районної ради Добромильська ЗСШ І – ІІІ ст. стала опорним навчальним закладом.
До опорного закладу ввійшли дві школи І – ІІ ст.:
ФОЗНЗ ЗСШ І – ІІІ ст. м. Добромиль ЗСШ І – ІІ ст. ім. Катерини Денис с. Мігово,
ФОЗНЗ ЗСШ І – ІІІ ст. м. Добромиль ЗСШ І – ІІ ст. ім. Дмитра Хадая с. Княжпіль
дві школи І ст. : ФОЗНЗ ЗСШ І – ІІІ ст. м. Добромиль ЗСШ І ст. с. Губичі,
ФОЗНЗ ЗСШ І – ІІІ ст. м. Добромиль ЗСШ І ст. с. Передільниця.